Діти від народження несуть добрі наміри - це великий закон, переконаний Амонашвілі. Завдання батьків і вчителів - підготувати дитя до складнощів життя. І першу формулу освіти: "Ти все можеш!" дитина має почути з уст матері чи батька. Дитині не потрібні заборони, вони навіть шкідливі. Вилучіть усі слова-заперечення. Той, хто заперечує, - бідний. Той, хто стверджує, - багатий. 
Запам'ятаймо: свідомість дітей живе з першої години. І ще, діти не жорстокі, поки не побачать першу жорстоку дію, саме вона відкриває потік темного хаосу в душу. І тільки деякі з дітей готові самостійно протистояти пітьмі. Після трьох років організм дитини повністю готовий до сприйняття багато чого, та після семи років уже багато чого загублено. Найгірше домашнє помешкання не образить почуття дітей. Але зламає дитину атмосфера, що панує тут, весь домашній уклад. 
Звичайно, є ситуації, за яких заборони для дитини просто необхідні. Але так буває не часто. Педагоги за покликанням знають: не можна вибудовувати справжню педагогіку, заперечуючи право дитини на пустощі. Яка це нудьга для педагога - працювати з дітьми, що мають високу свідомість і поведінку, збагачену життєвим досвідом дорослих! 
Чому дорослі схильні бачити в пустощах мало не злочин? Проти бешкетників не треба повставати. Найчастіше це не просто розумні, а ще й дотепні діти. Свої здібності вони застосовують у найрізноманітніших умовах, навіть у нестандартних, ведучи за собою інших. І треба ту силу вміло використовувати. Ці життєрадісні пустуни особливо допомагають дітям малорухливим, мовчазним. Будучи занадто активними, вони бачать смішне у найсерйознішому. Отже, дарують сміх не тільки собі, а й тим, хто відчуває гумор. Вчать безпорадних і непутящих виходити з критичних ситуацій. Вони незлобливі, компанійські, свою витівку творять у товаристві тих, хто заслуговує бути учасником їхніх "бешкетів". Для них це свято пустощів. Але так вони утверджують своє "Я", формують свою індивідуальність. Учителеві треба переглянути стосунки з такими дітьми. Адже "зайва" життєва сила завжди краще, ніж коли її бракує. Багатьох із видатних учених-винахідників у дитинстві називали шибениками. 
Нестандартним є і ставлення Амонашвілі до оцінки. Вона спершу виникла в середньовічних школах Німеччини. До цього для покарання дітей в усіх країнах використовували різки. Оцінка мала розмежовувати учнів за здібностями і знаннями. А потім вона легко увійшла в практику шкіл різних країн. Ніби й непоганий винахід, бо оцінки були спрямовані ще й проти тілесного покарання дітей у схоластичній школі. 

Але чи варто все-таки виражати успіх учнів цифрами? Над цим не раз замислю-вався великий гуманіст Сухомлинський. Сьогодні практично неможливо послабити зосереджену в оцінці владу, що проявляється в імперативній, наказовій, авторитарній спрямованості. 
"У моїй практиці, розповідає Амонашвілі, - був такий випадок. Учениця, одержавши зошит, звертається до мене: "Учителю Шалва! Не буду більше вчити математику, ти зіпсував мені красивий зошит". І гірко заплакала. Відтоді я не користуюся червоним кольором - він залякує дитину. Користуюся зеленим. Отже, і діти нас вчать. А оцінки пізніше скасував на користь змістовних словесних суджень. 
Досі пам'ятаю і очі одного худенького хлопчика. Я відібрав у нього зошит через те, що він підглядав до товариша, порівнюючи його результати зі своїми. Але той, кого я завжди хвалив як зразкового учня, закривав долонею свій зошит - не давав підглядати. Отже, той худенький заважав працювати зразковому. І я відібрав зошит і звелів сидіти сумирно. Хлоп'я глянуло на мене очима гніву й ненависті. А потім гірко розплакалося. Контрольна зірвалась. І я відчув свою помилку. Очі й ридання дитини мені говорили: "Учителю! Так не можна поводитись, я ж не Робінзон на якомусь безлюдному острові. Дай мені бути завжди таким. І дай ще такого, хто поруч зі мною виховуватиме у собі доброту й турботу, вміння допомагати". Після цього виховання ізольованої самостійності стало для мене антипедагогічним, неприйнятним назавжди. Мені шкода дітей, яким замість того, щоб подати руку допомоги, влаштовуємо пастку. 
Ще один приклад. Моя учениця Майя, розумниця, постійно демонструє вміння працювати самостійно. У Лели, що сидить поруч, якісь труднощі. "Не дивись у мій зошит!" І Майя сідає спиною до подруги. Вона мовчить, коли Лела, відповідаючи на мої запитання, іноді може спіткнутися. °й неважко нагадати Лелі початок віршика, розв'язок задачі - вона все знає. Але мовчить, зуби стиснула. Або безжалісно тягне руку, нетерпляче махає нею: "Шалва-учителю! Я скажу, я знаю, я...!" Так, самостійність має цінуватися, і її треба розвивати. Але й гартувати у вогні моральності, спрямовувати дітей на солідарність, на взаємну допомогу. Навіщо нам такі "чисті" знання без пристрасті творити ними добро для людей? Треба ділитися з іншими, приносити полегшення людям, у яких є труднощі." 
Шалва Олександрович розмірковує про педагога як про людину з майбутнього. Кожен шкільний день він планує як радісну сторінку свого життя і життя дітей. Шкільне життя має бути саме радісним. 
Школа постійно мала б усміхатися, адже вона життя тримає. Усмішка школи - це її вчитель. Усмішка вчителя - його серце. Усмішка - це знак якості, поліпшення нашого буття. Скажуть: але ж не можна примусити вчителя усміхатися учням. - Відповідаю, - каже Амонашвілі, - а хто змушував його бути вчителем? Мудрість у тому, щоб наставник серцем відчував: кому, коли і якою усмішкою усміхнутися, щоб енергію віддати. Яка роль директора в гуманній школі - то окрема тема. 
Директор щоранку неодмінно має зустрічати вчителів з усмішкою. Так він вносить спокій - попереду у вчителів робота з сотнею чи двома сотнями учнів. Директор має сьогодні сказати ось цим двом вчителькам: "Мій колега, директор з іншої школи, заздрить, що ви працюєте в нашій школі. Я й сам собі заздрю". Іншому: "Є такі схвальні відгуки про ваші уроки у старшокласників, вітаю". Третій: "Батьки в захопленні від вашої ерудиції і такту". Четвертому: "А чи не хотіли б ви продемонст-рувати фрагменти батьківських зборів на педраді, про них досі говорять?". Іншому вчителю - міцно потиснути руку і побажати успіху. Оптимістичні оцінки директор має давати кожному час від часу, особливо перед початком робочого дня. Коли ось такі вчителі і такий директор працюють у школі, тоді учні ніколи не побачать там злого обличчя, не почують страшного, мов грім, голосу. Тоді діти і у велике життя прийдуть добрими. 
У жовтні минулого року в Києві проходив Перший всеукраїнський конгрес психологів. Він був першим і на теренах країн СНД. Виступаючи на конгресі, академік Амонашвілі наголосив: 
- Я, грузин за походженням, ваш гість, низько схиляю голову перед вашою країною. Людство знає дев'ять-десять імен великих педагогів-гуманістів, з них чотири-п'ять дала Україна. 
Познайомившись із програмою конгресу, я зрадів, що багато часу відведено темі "Психологія і духовність". Гуманістична педагогіка, гуманістична психологія - це ж розвиток духу людського. Якщо дитина розвинена, вона буде моральною. Раціональна ж логіка, без серця (що спостерігаємо зараз), - руйнівна. Негативні думки (не тільки слова) - руйнівні. Читаймо М. Бердяєва, В. Вернадського, О. Лосєва. Духовним можна назвати те суспільство, в якому буде мінімальна кількість озлоблених людей. Духовність - це здатність людини досягати своїх цілей у житті без пригнічувальних обмежень. 

Гуманна педагогіка – це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла. Гуманна педагогіка – це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов’язок вчителя– дати радість пізнання. Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити Учитель – носій Світла. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, справжні вчителі, доторкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, ввійти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими. 
Гуманна педагогіка визначає характер вчителя у трьох якостях: доброта, щирість, відданість. себе у своїх вихованцях, дати їм крила для польоту у життя. 
У своїх працях з педагогіки, особливо в останніх «Без серця, що зрозумієм», «Посмішка моя, де ти?», «Чому не прожити нам життя героями духу», «Істина школи» Ш.О.Амонашвілі стверджує, що гуманно-особистісна педагогіка заснована на класичній формулі: дитина не тільки готується до життя, але вже живе... 
Сутність – турбота про долю Кожної дитини, про долю людства. Ми, вчителі, відповідаємо за дітей перед совістю і суспільством. 
В основі гуманної педагогіки тези: «Вищий духовний світ – це реальність. Душа кожної людини безсмертна і спрямована до вдосконалення. Земне життя – це лише відрізок шляху вдосконалення. Звідси і принцип, який є стрижнем освітнього процесу в школі Життя: розвивати і виховувати в дитині життя за допомогою самого життя. 
Гуманна педагогіка побудована на класичній педагогіці Коменського, Песталоцці, Руссо, Пирогова, Ушинського, Макаренка, Сухомлинського та ін. 
Творець і класик педагогіки Я.А.Коменський сказав, що педагогіка – універсальне мистецтво вчити всіх і всьому. А класик педагогіки К.Д.Ушинський, що педаогіка не є наукою, вона – найвище мистецтво, яке знає людство. 
Педагогіка – це сфера Духу, Мудрості, Досвіду, Мистецтва, Науки. 
Ш.О.Амонашвілі говорить, що це не педагогіка, яка ні слова не говорить про почуття, про любов, про серце, не хоче бути найвищим мистецтвом самого життя. 
Педагогіка стоїть вище всіх наук і творить рівень життя. 
Частиною гуманної педагогіки є «посмішка». 
Посмішка вчителя має бути особливою. Вона живе в серці, і для кожної дитини особлива тільки для неї. Щира, добра, тепла, світла, спокійна, йде від серця і пронизана любов’ю. 
Посмішка – прояв життя, і яка це буде шкода, якщо вона не викличе посмішку. 
Усміхається Космос – Вічністю. 
Усміхається Небо – Зірками і Веселкою. 
Усміхається Сонце – Променями і Світлом. 
Усміхається Земля – Життям великим. 
Усміхається Христос – Благословенням. 
Усміхається поле – квітами. 
Усміхається людина – вірою. 
Усміхається дитина – сьогоднішнім і минулим. 
Хто усміхається – той живе. 
Потрібно, щоб усміхалася школа. 
Усмішка школи – вчитель. 
Усмішка вчителя – його серце. 
За педагогічною симфонією «Усмішка моя, де ти?» ми провели «Спрощене судове рішення», де відстояли ідею гуманної педагогіки в школі. Брали участь у цій інтерактивній грі вчителі району, школи, батьки. 
В цьому багатогранному філософському творі є дуже цінні поради всім нам, цікаві дослідження, в яких описано, звідки прийшли посмішки, про світлих Ангелів, цікаві легенди, вислови про гуманну педагогіку і т.д. 

Ось, наприклад, три принципи гуманної педагогіки: 
– Одухотворення середовища навколо дитини; 
– Утвердження у дитині її особистості; 
– Вияв творчого терпіння, допомагаючи дитині у самопізнанні. 

Крім принципів, визначає Ш.О.Амонашвілі, три закони гуманної педагогіки: 
– Любити кожну дитину; 
– Розуміти і приймати її такою, якою вона є; 
– Озброїтись оптимізмом у ставленні до будь-якої дитини. 

Гуманна педагогіка заснована на Вірі. А звідси і три заповіді педагогіки: 
– Віра у безмежність дитини; 
– Віра в свою іскру Божу; 
– Віра у силу гуманної педагогіки. 

Гуманний вчитель перетворює кожну зустріч з дитиною на радість відкриття світу і себе. Дуже важлива атмосфера радості та любові на уроках. 
Зрозуміти багатогранний світ гуманної педагогіки під силу кожному, хто цього з вчителів забажає, іти до істини Добра і Краси. 
Педагогічні твори Ш.О.Амонашвілі – це науковий пошук шляхів організації радісного, захоплюючого життя в школі. 
Всупереч існуючій педагогіці, практиці, педагог звертається до педагогіки серця, розмірковує про добро і зло, біль і радість, совість і безсердечність і т.д. 
У школі має бути вчитель, в якого можна черпати знання, як воду з криниці, який вміє дослідити душу дитини і серцем дійти висновку: добро має панувати у школі і ніякої байдужості. 
Ш.О.Амонашвілі не доказує нам, а розповідає про те, яке шкільне життя можна запропонувати дітям, виховати не просто учня, а Людину. 

Амонашвілі Шалва Олександрович (народився 8 березня 1931р., В м. Тбілісі,Грузія). Грузинський педагог і психолог, доктор психологічних наук (1973), професор. (1980) керівник центру гуманної педагогіки та лабораторії гуманної педагогіки при МДПУ, науковий керівник експериментальних шкіл в Москві, Петербурзі, Тюмені, Нижньовартовськ, Сургуті та інших містах. Член-кореспондент АПН СРСР з 23 травня 1985 р., дійсний член АПН СРСР з 27 січня 1989р., 
почесний член РАО з 21 березня 1993р., 
дійсний член РАО з 30 травня 2001 p. Складається у Відділенні психології та вікової фізіології. 
Після закінчення Тбіліського ун-ту (1955) працював в НДІ педагогіки МП Груз. РСР (в 1983-91 - директор), з 1987 - ген. директор експер. науково-пед. виробництв, об'єднання MHO Грузії. 
З 1964 керує експериментом за визначенням нового змісту, форм і методів поч. навчання, в т. ч. навчання дітей з 6 років в умовах школи. Сис-тема виховання і навчання А. - "педагогіка цілісного життя дітей і дорослих" - будується на засадах гуманності і віри в дитину, на основі виховання творчістю і співпраці педагогів з дітьми. Завдання школи - спираючись на всю повноту дит. життя, надати їй культурні форми саморозвитку, перетво-рити шк. заняття в "уроки щастя життя", пізнання, спілкування, дорослішання. 
Ш.А. Амонашвілі закінчив сходознавчі факультет Тбіліського університету. У 60 - 70-х роках очолив масовий експеримент у школах Грузії, що мав широкий відгук у всьому світі в силу обгрунтування нового науково-го напрямку, який отримав популярність під назвою "Гуманно-особистісний підхід до дітей в освітньому процесі". Його система «Школа життя» реко-мендована Міністерством освіти РФ для застосування на практиці. Принципи гуманної педагогіки, що розробляються Шалви Олександровича Амонашвілі, зрозумілі і близькі всім творчо працюючим педагогам, які хочуть позбутися в своїй роботі від рутини і шаблонів авторитарної педагогіки. 
Публікації: 
Основи формування навичок письма та розвитку письм. мови в поч. кла-сах, Тб., 1970; 
Навчання. Оцінка. Відмітка, М., 1980; 
Добрий день, діти!, М., 1983; 
До школи - з шести років, М., 1986; 
Як живете, діти?, М., 1986; 
Єдність мети, М., 1987; 
Особистісно-гуманна основа педагогічного процесу, Мінськ, 1990. 
«Педагогічна симфонія», «Школа життя», «Творення людини» та ін Творець і керівник Видавничого дому Шалви Амонашвілі спільно з академіком, членом-кореспондентом РАО Д.Д. Зуєвим видає 100 - томну «Антологію гуманної педагогіки». 
Встановлення гуманних відносин у процесі навчання. 

Навчально-пізнавальна діяльність школяра стимулюється не тільки за допомогою цікавого навчального матеріалу і різноманітних методів його піднесення, а й характером відносин, які затверджує Педагог в процесі нав-чання. В атмосфері любові, доброти, довіри, співпереживання, поваги шко-ляр охоче і легко приймає навчально-пізнавальну задачу. Школяр, бачачи, як цінується його гідність, самостійна думка, творчий пошук, починає прагнути до вирішення більш складних навчальних та пізнаваючих завдань. 
Управління навчанням і всієї шкільним життям дітей з позиції їх інтересів. 
Зміст навчання і виховання, тобто база для організації шкільного життя дітей, визначається в основному незалежно від їх особистісних інтересів і потрібностей. Психолого-дидактична задача полягає в тому, щоб учні прий-няли цей зміст, зацікавилися ним, захопилися навчально-пізнавальною діяльністю. У такому випадку буде усунена можливість виникнення небажа-них конфліктів, які, можуть виявитися (і зазвичай проявляються) в різних формах. Одночасно зникне необхідність у системах авторитарних педагогічних заходів, направлених на усунення цих заважають нормальному функціонуванню навчально-виховного процесу конфліктів і суперечностей, на примус школяра виконувати свій обов'язок, на відновлення порядку і т. д. 
Підняти школяра до педагогічно організованого середовища, яка вима-гатиме від нього активності навмисно запланованого змісту, можливо, на думку Ш. Амонашвілі, шляхом максимального врахування розвиваючих ся та трудящих потреб і потенціалу особистості дитини, що намагається бути самостійною і незалежною, шляхом спеціальних форм і способів управління навчальним та виховним процесом, що допомагають дитині усвідомити себе як особистість і направляють його на саморозвиток свого внутрішнього світу. Школяр постійно повинен відчувати, що з ним рахуються, враховують його думку, довіряють, радяться. Одночасно з отриманням навчання, у зв'язку з яким організується така виховне середовище , повинна створювати умови, для того щоб забезпечити школяреві можливість самовираження , да-вати поради, будувати припущення, вибирати найкращі рішення виходу з різни ситуацій. 

У навчанні, управлінні шкільним життям, учнів з їх же позиції здійснюється методичними прийомами, які ставлять учнів у ситуації вільного вибору і самостійного прийняття рішень. Ш.А. Амонашвілі наводить такі приклади: 
• учням пропонується самим вибрати собі домашнє завдання за будь-якого предмета або групи предметів. У таких випадках зви-чайно педагог звертається до них у наступній формі: «Домашнє завдання сьогодні я вам не дам. Якщо хто хоче, сам поставить собі завдання, а завтра покаже нам ». На другий же день педагог зацікавлено з'ясовує, хто яке завдання виконував і чому, схвалює старанність дітей і т. п. 
• Дітям пропонується придумати тему, на якій вони будуть писати в класі твір. Запропоновані теми записуються на дошці, і весь клас вибирає 3-5 з них, потім по них пишуть маленькі твори, оповідання і казки. Інший варіант цього засобу виховання : педа-гог сам дає кілька формулювань тим на вибір і роз'яснює, що учні, якщо захочуть, можуть придумати свою тему для твору. 
«Пропоную вам два вірші про весну різних авторів, - звертається педа-гог до учнів .- Давайте оберемо, яке з них вивчити напам'ять» Учитель читає обидва вірша, учні обговорюють їх. Зазвичай для заучування частина дітей вибирають один вірш, а частина - інше і пояснюють свій вибір. 
«За встановленим плану на вивчення цієї теми ми повинні витратити п'ять уроків, - говорить вчитель .- Може бути, ми з вами спробуємо вивчити її, при тому ґрунтовно, за чотири уроки? Тоді у нас в запасі залишиться ще один урок. А раніше ми зекономили шість уроків. Наприкінці року ми всі ра-зом подумаємо, вивченню якого матеріалу ми присвятимо час, що залишився ». Зазвичай учні охоче приймають таку пропозицію педагога, а в кінці нав-чального року за рахунок зекономлених таким чином 6-7 уроків влаштову-ються навчально-пізнавальні «конференції», готуються доповіді, проводять-ся конкурси, ранки і т. д. 
Запропоновані в таких колегіальних формах навчально-пізнавальні зав-дання учнями приймаються легко, охоче, вони стають особистісно-значимими для дітей, сприяючи тим самим їх активному, зацікавленому участі у виконанні педагогічно запланованих цілей. 
Ш. А. Амонашвілі вважав, що потрібно постійно проявляти віру в можливості і перспективи кожного школяра. Педагог повинен дійсно вірити в можливості кожної дитини і будь-які відхилення в його розвитку розгляда-ти в першу чергу як результат недиференційованого методичного підходу до нього. Сприймати природні невдачі школяра як його нездатність і реагувати на це осудливо, нехай навіть з глибоким співчуттям, але без орієнтування на їх обов'язкове вирішення в майбутньому не гуманно по відношенню до особистості дитини. 
Як реально слід висловлювати переконаність в можливості та перспек-тиви школяра і вселяти в нього віру в свої сили? Важливо постійно вселяти класу в цілому і кожному школяреві окремо, що всі вони здатні і можуть по-долати труднощі навчання. Перед колективним рішенням нової навчально-пізнавальної задачі, поясненням нового складного навчального матеріалу потрібно обов'язково попередити школярів про можливість (майбутніх) труднощі і виразити надію, що всі вони зможуть їх подолати, одночасно по-яснити, як діяти, на що особливо звернути увагу, як впоратися з виниклими труднощами і т. д. У процесі індивідуальної роботи Ш. А. Амонашвілі підходить то до одного, то до другого учня, особливо до тих, які потребують допомоги, дає поради, тихо підбадьорюючи: «Так, я так і думав: звичайно, ти можеш! »,« По-моєму, тобі не потрібна моя допомога, ти й сам прекрасно справляєшся! »,« Це завдання я приготував спеціально для тебе, вона трохи складніше попередньої ... Виявляється, який ти у нас здатний! »,« Ця робота не буде для тебе складною, ти виконуєш куди складніші! » і т. д. Іноді можна роздати учням пакети з індивідуальними завданнями (на кожному написав ім'я та прізвище школяра) і сказати: «Я для кожного з вас приготував різноманітні завдання. Вони складні, деякі навіть дуже. Але, знаючи вашу завзятість і здібності, сподіваюся, що ви впораєтеся з ними. Для виконання цих завдань даю вам неділю! »Посилання педагога на сили й можливості школярів, виражена так переконано, сприяє мобілізації їх прагнення і завзятості виправдати надії учителя і виконати завдання. 
Величезний позитивний вплив на школярів викликає дружнє, оптимістичне ставлення педагога до їх навчальним успіхам і неуспіху. Вчи-тель повинен радіти кожному їхньому успіху, висловлюючи гордість за свій клас, за свого учня. Припустимо, учні впоралися зі складною математичною задачею або написали цікаві твори на вільну тему. Після перегляду робіт учнів (на другий день, на будь-якому першому ж уроці) вчитель, увійшовши до класу, підходить та каже: «Хлопці, я хочу всіх вас привітати за радість, яку ви мені доставили ... Знаєте, ваші роботи переглядали вчителі в нашій учительській ... І вони здивувалися: «Невже ваші малюки здатні на таке?» Я був упевнений, що всі ви у мене здібні, але такого успіху не очікував! »Свою щиру радість педагог висловлюючи і щодо окремих школярів у навчанні .