Не обміліє пам’ять віку, в серцях нащадків буде жити

Мета: виховувати любов до рідної держави, рідного краю, глибоко вивчати і знати історію Закарпаття, вчити учнів бути гідними нащадками своїх дідів.

Я невипадково прочитала вам уривок з цього вірша, адже ми з вами на протязі  довгого часу збирали відомості про визволення нашого рідного краю та селища Вілок.

Ми ознайомилися з вами з історією визволення нашого селища , зібрали матеріали про пам’ятник загиблим воїнам та про червоногвардійців, похованих у братській могилі, зібрали спогади ветеранів. Тобто, на сьогодні ви накопичили багато знань про свій рідний край, про його визволення. Але ці знання треба систематизувати, розкласти в свідомості “по полицям”, бо знання тільки тоді приносять користь, коли з ними можна скористатися в будь – який момент.

Сьогодні ми з вами проведемо  прес – конференцію. Готуючись на сьогодні ви мали змогу відновити свої знання з нашої теми. Визначились журналісти та коло питань, які їх хвилюють. Є і бажання дати на ці запитання ґрунтовні відповіді. Хотілося б зауважити, що завжди від цікавої розповіді залишаються приємні враження. Ось у цьому вам допомагатимуть ілюстрації, карти, фотографії. Ну, а вам, шановні представники преси, хотілося б нагадати, що добре поставлене питання, то вже половина відповіді.

Отже, слово надається нашим науковцям.

Основна частина.

Історик. Доброго дня, шановні гості! Я хочу привітати всіх присутніх на нашій прес – конференції, присвяченій підведенню підсумків нашої пошукової роботи по історії визволення нашого селища Вілок. Я маю честь очолити на сьогоднішній прес – конференції групу науковців, які протягом довгого часу вели клопітку пошукову роботу, в результаті якої було зібрано значний матеріал по історії нашого селища у другій світовій війні.

                  Мене звати _______________. Я очолювала і керувала пошуковою роботою нашої експедиції. Біля мене в президії займають місця: історики _______________________________, архівіст _______________, а допомагати нам будуть наші екскурсоводи ____________________________________________________________________________.             

Отже, розпочинаємо нашу прес – конференцію. Шановні пані та панове, ми з нетерпінням чекаємо ваших запитань.

Журналіст. Я кореспондент газети “ Новини Виноградівщини”. ”. Незабаром усе прогресивне людство буде відмічати 68 річницю великої Перемоги над фашистськими загарбниками. В чому полягала робота вашої наукової групи по цьому питанню?

Історик. Війна – це найстрашніша трагедія людства. Вона приносила і приносить людям лише величезні жертви, неймовірні страждання, незліченні муки і невблаганне горе. Особливо жахливою стала друга світова війна. Вона завдала народам нечувані страхіття. Лише Україна втратила в цій війні 6,5 млн.осіб.

                  Звичайно, не обійшла вона і наше Закарпаття.68 років тому було визволено наш край, наше селище від фашистських загарбників. Можна по – різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по – різному й називати, але хіба ж можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших? Цього не можна забувати.

Ось саме тому вся робота нашої наукової групи, яка проводилася в рамках всеукраїнської історико – краєзнавчої акції учнівської молоді “Збережемо пам’ять про подвиг”, була спрямована на висвітлення забутих сторінок історії нашого краю. Наше завдання ліквідувати “білі плями”, .робити все чесно, об’єктивно, без ярликів і фальсифікацій.

Журналіст. Я кореспондент газети “Трибунал”. Коли для вашого краю розпочалася війна?

Історик. Для нашого краю Друга світова війна розпочалася ще у 1938 році. В цей час він входив до складу Чехословаччини. Після підписання між західними державами і фашистською Німеччиною Мюнхенської угоди, правлячі кола Чехословаччини змушені були капітулювати перед Німеччиною. Разом з іншими частинами Чехословаччини на поталу фашизму була віддана і уся територія Закарпатської України.

Журналіст. Чим Закарпаття привертало до себе увагу до себе різних країн?

Історик. Насамперед тим, що воно мало значне військово – стратегічне значення. Закарпаття було віддане Угорщині як плата за вступ до антикомінтернівського пакту, що був спрямований проти Радянського Союзу.

Екскурсовод. У результаті Мюнхенського зговору та рішень так званого Віденського арбітражу (2 листопада 1939 року) від Закарпаття було відірвано на користь фашистської Угорщини частину території з містами Ужгород, Мукачево. На решті території була проголошена автономна Підкарпатська Русь, уряд якої очолили А.Бродій, а потім А.Волошин. Автономна Підкарпатська Русь, а потім Закарпатська Україна проіснувала недовго. Угорські правлячі кола були незадоволені Віденським арбітражем, адже вони одержали тільки південні райони краю, а не все Закарпаття. В зв’язку з цим вони розпочали військові приготування. 12 березня 1939 року Гітлер дав згоду на окупацію всієї Закарпатської України. Ось таким чином наш край, в тому числі і наше селище, опинилися під угорською окупацією.

Журналіст. Яке становище панувало у Вілоці під час окупаційного режиму?

Історик. В листопаді 1938 року Вілок окупували війська хортистської Угорщини. Вони встановили в селищі режим диктатури. Промислові підприємства, що діяли в селищі, зовсім занепали. Безробіття і злидні стали постійним супутником робітників і селян.

                    Фашисти зробили Вілок окружним центром: тут перебували окружне та нотаріальне управління, таможня, прикордонна сторожа, страхова каса, страхове товариство, поліцейське відділення.

                    Велику надію окупанти покладали на воєнізовану молодіжну організацію “Левенте”, військову підготовку в якій в обов’язковому порядку повинна була проходити вся молодь від 12 до 23 років. Однак з самого початку молодь негативно ставилася до занять “Левенте” і масово саботувала їх. За що окупанти переслідували і знущалися.

                    Хортистські злочинці завдали великої шкоди селищу. Вони пограбували і знищили майно сільської громади, приватних підприємств на загальну суму 334 960 пенгів. Багато мешканців селища було вивезено у концентраційні табори.

Журналіст. Я кореспондент газети “Новини Виноградівщина”. Як відбувалося визволення вашого краю?

Екскурсовод. Враховуючи важливість Карпатського напрямку, Ставка Верховного Головнокомандування 30 липня 1944 року сформувала 4 – й Український фронт. Командуючим призначила генерал – полковника Петрова. У ході Карпатсько – Ужгородської операції в жовтні 1944 року перед військами 4 – го Українського фронту постало завдання оволодіти Карпатськими перевалами. Фашисти сильно укріпили цей район. Головна смуга оборони одержала назву “лінії Арпада”, мала довжину 350 км і 100 – 120 км у глибину. Внаслідок величезних зусиль у першій половині жовтня 1944 року усі перевали Карпат були взяті. 24 жовтня був визволений Хуст,      жовтня Виноградово , 26 жовтня Мукачево, 27 жовтня був визволено Ужгород. Так була успішно завершена Карпатсько – Ужгородська наступальна операція. Війська 4 – го Українського фронту вступили на територію Чехословаччини і визволили Закарпатську Україну від іноземного поневолення.

25 жовтня 1944 року воїни 138 – ї стрілецької дивізії (  командир – полковник  Васильєв )  17 – го   гвардійського стрілецького   корпусу   (  командир  генерал – майор А.І.Гастилович ), які наступали з двох напрямків – з Нового Села та Бобового, визволили наше селище Вілок. Бій за село був недовгий.

В боях за Вілок загинуло 12 воїнів.

Журналіст. На Закарпатті багато наших земляків добровільно вступали у лави Червоної Армії. Розкажіть, будь ласка, про добровольців вашого селища.

Історик. Звичайно, в роки війни жителі Вілока, так само як і по всьому Закарпаттю, поповнювали ряди Червоної Армії. Після проходження навчання у запасних полках 4 – го Українського фронту, добровольців із Закарпаття розподіляли у різні військові підрозділи, які воювали тоді на території Словаччини, Південної Польщі та Північно – Східної Чехії. Навчання було коротким, багато добровольців не мали військових навиків і тим більше бойового досвіду.

                    З нашого селища Вілок у лави Червоної Армії вступили багато добровольців. Але, на жаль, багатьом не судилося повернутися до рідного селища.

Історик. З тими добровольцями, яким пощастило вижити у страшній війні і повернутися на Батьківщину, ми постійно підтримуємо тісний зв’язок.

Про них вам розкажуть наші екскурсоводи.

Екскурсовод. Гомічко Павло Юрійович

                             Вступив добровольцем у Червону Армію після визволення Вілока у жовтні 1944 року. Коротке навчання і артилерист Гомінко на фронті. Бої

були важкі , втрати великі. Війну закінчив у Чехословаччині. Після демобілізації повернувся у рідне селище.

Екскурсовод. Етвеш Олександр Людвигович.

                             17 – ти річним юнаком вступив добровольцем в корпус Генерала Людвига Свободи. Військові дороги привели його у Прагу, де він і зустрів День Перемоги. 10 травня 1945 року одержав поранення в голову. У жовтні 1945 року демобілізується в Австрії. Нагороджений орденами і медалями нашої держави та Чехословаччини.

Екскурсовод. Віраг Гаврило Гаврилович.

                             Після визволення рідного селища Вілок вступає добровольцем у лави Червоної Армії. Тричі був важко поранений. У 1945 році демобілізувався. Нагороджений орденами і медалями за відвагу і мужність.

Екскурсовод. Шімон Олександр Йосипович.

                             Воював стрілком 565 стрілкового полку. Брав участь у бойових діях з жовтня 1944 року по березень 1945 р. Двічі поранений. Нагороджений орденами і медалями. Має 6 урядових нагород.

Екскурсовод. Марфідін Іван Степанович.

                             17 річним юнаком вступив у Червону Армію. Військові дороги піхотинця – кулеметника пройшли через Росію, Україну, Чехію, Словаччину та Румунію. Нагороджений орденами і медалями. Закінчив службу у нашому селищі у 1954 році.

Екскурсовод. Тихонова Марія Федорівна.

                             У 1944 році добровольцем вступила в 4 – тий Український стрілків полк 120 – ї дивізії. Після Місяця навчання на радистку була направлена на фронт. Марія Федорівна була радисткою до кінця війни. Під Моравською Остравою була поранена і конфужена. Лежала у госпіталі у Кракові. Нагороджена урядовими нагородами.

Екскурсовод. Цільо Павло Юрійович.

                             У ряди Червоної Армії вступив у листопаді 1944 року. Бойовий шлях його проходив від м. Сніна – Руменне ( Словаччина )до м.Пардубіце ( Чехія ). Служив у окремій професійній бригаді слюсарів. Робота вимагала оперативності: вони вели очистку полів біля шосе Прага – Берлін. Демобілізувався у 1949 році. Нагороджений орденами і медалями за бойові заслуги.

Журналіст. . Я кореспондент газети “ Закарпатська правда”. Чи є в селищі пам’ятні місця пов’язані з подіями Другої світової війни?

Екскурсовод. У нашому селищі на стику вулиць Ф.Ракоці і К.Маркса у скверику є священне місце – братська могила і над нею величний монумент.

Золотими літерами на мармуровій дошці монументу: викарбовані слова “Вічна пам’ять героям Червоної армії нашим визволителям, які загинули в боях за Батьківщину проти німецько – фашистських загарбників у 1944 році. Смертю хоробрих за визволення селища полягли ст. лейтенант Борісов А.Ф., Бухало І.І., Нагашов С.Н., Мельник Я., Кудачкін З.А., Соколов Н.Я., Радченко В. та ще п’ять невідомих червоногвардійців.”

Журналіст. Чи відомо щось про історію заснування цього пам’ятника?

Історик. Щоб відповісти на це питання, дозвольте мені, зробити невеликий історичний екскурс у минуле Вілока.У 1703 – 1711 рр. Північно – Східна частина Угорщини була охоплена  національно – визвольною війною проти панування Габсбургів. Ференц ІІ Ракоці – керівник антигабсбургської боротьби – планував перейти річку Тису і підняти на збройне повстання все населення Притисянської низовини. Так Вілок опинився у центрі подій визвольної війни угорського народу. На місці, де річка Ботар впадає у Тису армія Ф.ІІ Ракоці після ряду поразок 14 – 16 липня 1703 року здійснила свою першу переможну битву. В честь цієї перемоги курців на чолі з Ф.ІІ Ракоці на місці подій у 1903 році було споруджено пам’ятник .Виїжджаючи з нашого селища у напрямку с. Петрово ви цей пам’ятник можете побачити .

                    А тепер повернемося до вашого питання Справа в тому, що у 1945 році місцева влада без будь – якого на те наказу, зруйнувала пам’ятник, споруджений в честь переможної битви курців 1703 року, а ось його основу використали для спорудження 28 жовтня 1945 року на братській могилі пам’ятника загиблим воїнам.

Журналіст. На пам’ятнику ми можемо прочитати такий напис:” Вічна пам’ять героям Червоної Армії нашим визволителям, які загинули в боях за Батьківщину проти німецько – фашистських загарбників у 1944 р.” А далі перераховуються імена червоногвардійців, які загинули під час визволення вашого селища Вілок.

                             У мене питання до вашого архівіста. А чи знайдені відомості про похованих у цій братській могилі червоногвардійців?

Архівіст. Учнями нашої школи була зроблена спроба встановити особу похованого у братській могилі лейтенанта.

Були направлені листи у Архів міністерства оборони СРСР, Головне управління кадрів Міністерства оборони СРСР, Закарпатський краєзнавчий музей, Закарпатський обласний військовий комісаріат з проханням допомогти відшукати родичів або близьких знайомих героїв – визволителів нашого селища, які 25 жовтня визволяючи Вілок загинули.

Спроба увінчалася успіхом лише частково. А саме, стала відома адреса сестри похованого у Вілоці старшого лейтенанта Борісова А.Ф. У направленому до неї листі було прохання написати докладно про нього, особливо про останній рік його життя ( в якій він дивізії, полку служив ), коли і звідки одержали від нього останнє письмо.

На превелику радість було одержано лист від сестри Борісова Афанасія Філліповича Філатьєвої Зінаїди, в якому вона дала коротеньку біографію старшого лейтенанта та його фотографію.

 А також було встановлено факти загибелі згаданих на мармуровій дошці червоногвардійців , з якого виявилося, що 25 жовтня 1944 року, визволяючи селище під час переправи з лівого берега р.Тиси ( з напрямку с. Петрово ), біля самого зруйнованого моста від зриву мін, вони гинуть смертю хоробрих.

Журналіст. Я кореспондент газети “ Фест”. Нам стало відомо, що в разом з червоногвардійцями, імена яких згадуються на мармуровій дошці пам’ятника, загинув і молодий хлопець. Мене цікавить ось таке:

• Чи похований він разом з червоногвардійцями?
• Чому його ім’я на мармуровій дошці не згадується?

Архівіст. Дійсно, недавно ми одержали інформацію від шанованого в нашому районі історика Леньо Михайла Юрійовича, який до того ж був ще і сучасником цих подій , про те, що переправитися через річку червоногвардійцям на допомогу прийшов чотирнадцятирічний гімназист на прізвище Шіллінгер. Він на власному човні переправляв шістьох солдат, але на жаль, всі вони гинуть. Човен наштовхнувся на один із захованих фашистами мін.

Історик. Звичайно, цей юнак заслуговує на більшу увагу. Але в той час місцеве керівництво не дозволило поховати його у братській могилі, адже його батько був жандармом.

Заключне слово.

Сьогодні ми з вами поринули у світ історії нашого краю.

68 років тому було визволено  наше  Закарпаття,  наше селище від німецько – фашистських загарбників. Дорогою ціною заплатив наш народ за свою свободу  і незалежність. Не щезне з пам’яті людської,  не відійде в  забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – перемога над фашизмом. Ми не маємо морального права забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя за щастя інших. Кожна людина сьогодні і завжди повинна берегти пам’ять про всіх, хто відстояв державу, наш край, нашу свободу. Берегти, шанувати, стояти на  варті,  щоб  ніколи не повторилась та біда, яку пережив наш народ у 1941 – 1945рр.